Новини ОДПІ
Плата за землю: чи треба сплачувати податок при оренді площі як житлового, так і нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку
Відповідно до п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Об’єктом оподаткування земельним податком згідно з ст. 270 ПКУ є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).
База оподаткування, ставка, порядок обчислення та сплати, строк сплати визначені статтями 271-287 ПКУ.
Відповідно до п. 288.2 ст. 288 ПКУ платником орендної плати за земельну ділянку є її орендар.
Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 ПКУ).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПКУ).
Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування (у тому числі на умовах оренди), визначені Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ).
Відповідно до частин першої та другої ст. 42 ЗКУ:
1) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками;
2) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (наразі не затверджено).
Таким чином, платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоквартирними житловими будинками є або підприємства, установи і організації, які здійснюють управління цими будинками і яким земельні ділянки під таким будинком та прибудинкова територія надані у постійне користування, або співвласники багатоквартирного будинку, яким земельні ділянки під таким будинком та прибудинкова територія надані у власність або у постійне користування.
Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 ЗКУ чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 ЗКУ).
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (ст. 202 ЗКУ). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об’єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов’язані з реалізацією прав та виконанням обов’язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 417).
Відповідно до п. 5 частини першої ст. 1 Закону № 417 співвласник багатоквартирного будинку – це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.
Відповідно до частини другої ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є серед іншого права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (частина друга ст. 12 Закон №417).
Зобов’язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень (частина четверта ст. 12 Закону №417).
Таким чином, власник нерухомого майна в багатоквартирному будинку має нарівні з іншими співвласниками нести витрати на утримання будинку пропорційно до своєї частини майна, які можуть включати також передбачену законодавством плату за землю щодо земельної ділянки під таким будинком та прибудинкову територію. При цьому безпосереднім платником плати за землю виступає особа, щодо якої здійснено реєстрацію державних прав на земельну ділянку під будинком та прибудинкову територію (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб’єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників).
У свою чергу, орендар як житлового, так і нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку безпосередньо не набуває прав власності чи користування земельними ділянками, які б підлягали державній реєстрації за таким орендарем відповідно до законодавства.
Отже, підстав для нарахування та сплати плати за землю (у формі земельного податку чи орендної плати за землю державної чи комунальної власності) як у платника податку у нього не виникає.
Вищезазначені роз’яснення надані узагальнюючою податковою консультацією щодо справляння плати за землю у разі оренди площі у багатоквартирному будинку, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 №602.
Судовий збір: чи є об’єктом оподаткування ПДВ
Відповідно до п. 1 ст. 133 гл. 8 розд. І Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПКУ) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
ЦПКУ передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Згідно з п. п. 12 п. 3 ст. 2 ЦПКУ основними засадами (принципами) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Статтею 141 ЦПКУ визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підпунктом «б» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) визначено, що об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.
Відповідно ПКУ постачанням послуг – це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
А постачання товарів – це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Враховуючи те, що сума документально підтвердженого судового збору, який за рішенням суду платнику податку у повному обсязі або частково компенсується другою стороною, не підпадає під визначення операції з постачання товарів/послуг, то ПДВ за такою операцією не нараховується.
Чи зможе громадянин ввезти в Україну феєрверки та інші піротехнічні засоби
Згідно зі ст. 197 Митного кодексу України у випадках, передбачених законом, на окремі товари встановлюються обмеження щодо їх переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України та їх митне оформлення здійснюються органами доходів і зборів на підставі документів, які підтверджують дотримання зазначених обмежень, виданих державними органами, уповноваженими на здійснення відповідних контрольних функцій, іншими юридичними особами, уповноваженими на їх видачу, якщо подання таких документів органам доходів і зборів передбачено законами України.
Переліки таких товарів (із зазначенням їх опису та коду згідно з УКТ ЗЕД), а також порядок видачі відповідних дозволів та їх обігу з використанням засобів інформаційних технологій затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Списки товарів військового призначення та подвійного використання, міжнародні передачі яких підлягають державному експортному контролю, затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року №1807 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення» (далі - Порядок №1807) та від 28 січня 2004 року №86 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання» (далі - Порядок №86).
Пунктами 5 та 6 згаданих вище Порядків передбачено, що під час митного оформлення суб’єкт або іноземний суб’єкт разом з іншими документами, необхідними для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, зобов’язаний надати на вимогу митного органу оригінал дозволу або висновку Державної служби експортного контролю України.
Піротехнічні пристрої, спеціально призначені для військового використання, зазначаються у позиції МL4.а Списку товарів військового призначення, міжнародні передачі яких підлягають державному контролю, наведеному у додатку до Порядку №1807.
Піротехнічні вироби у зборі, зазначаються у позиції 1.А15.а) Списку товарів подвійного використання, що можуть бути використані у створенні звичайних видів озброєнь, військової чи спеціальної техніки, наведеному у додатку 1 до Порядку №86.
Тобто переміщення через митний кордон України таких товарів здійснюються за дозвільними документами Держекспортконтролю.
Разом з цим, відповідно до Примітки до позиції 1.А15.а) зазначеного вище Списку контролю не підлягають піротехнічні вироби побутового призначення (І, II, III класів небезпеки згідно з ДСТУ 4105-2002), загальнодоступні для громадськості шляхом продажу без обмежень у пунктах роздрібної торгівлі.
Визначення термінів «піротехнічні вироби», «феєрверки (феєрверочні вироби)», класифікація піротехнічних виробів залежно від класу небезпечності та вимоги до пакування та транспортування піротехнічних виробів наведено, зокрема, у Технічному регламенті піротехнічних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №839.
Місцеві бюджети Тернопільщини отримали понад 32 млн грн податку на нерухомість
За перше півріччя 2018 року Головне управлінням ДФС у Тернопільській області забезпечило надходження до місцевих бюджетів 32,4 млн грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, (так званий «податок на нерухомість»). Це на 15 млн грн більше, ніж за відповідний період 2017 року.
Безперечними лідерами у сплаті податку на нерухомість є власники нерухомого майна – юридичні особи, внесок яких у місцеві бюджети Тернопільщини за 6 місяців 2018 року становить 25,1 млн гривень. Фізичні особи перерахували до місцевих скарбниць області 7,3 млн грн податку на нерухомість.
Збільшення надходжень до місцевих бюджетів, зокрема, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позитивно впливає на соціально-економічний розвиток територіальних громад області. Завдяки децентралізації влади органи місцевого самоврядування мають можливість використовувати бюджетні надходження на розвиток інфраструктури та впровадження проектів розвитку регіону.
