ПРАВО ДИТИНИ НА ЖИТЛО
Служба у справах дітей інформує:
Захист житлових прав дітей, в тому числі дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування - одне із важливих питань у діяльності служби у справах дітей Кременецької міської ради. Роль служби у справах дітей, а також органу опіки і піклування з даного питання визначена законодавством України.
Захист житлових прав дітей здійснює комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Кременецької міської ради на засіданні якої виноситься рішення щодо порушених питань. У минулому році комісією розглянуто 33 питання захисту житлових прав малолітніх і неповнолітніх дітей. У громадян міста виникає чимало питань з цього приводу.
До уваги відвідувачів сайту інформація про права дітей на житло.
ПРАВО ДИТИНИ НА ЖИТЛО
Одним із суттєвих соціально-економічних прав неповнолітніх є їх право на житло. У статті 47 Конституції України проголошено, що кожен має право на житло. Згідно норм Сімейного Кодексу України захист житлових та майнових прав дітей покладається на батьків. Право володіти і користуватися майном людина набуває з народження, проте права розпоряджатися майном людина набуває з настанням повноліття, тобто з 18 років.
Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування цим житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла.
Оскільки неповнолітні є особливо вразливою соціальною категорією громадян, захисту їх прав та законних інтересів присвячено низку законодавчих актів як вітчизняного, так і міжнародного права. Зокрема, в статті 3 Конвенції про права дитини (ратифікована постановою Верховної Ради України 27.02.1991 року) проголошено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Ряд важливих положень з цього приводу закріплено також у Сімейному, Цивільному, Житловому кодексах України та в Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року.
До найбільш поширених порушень прав і законних інтересів неповнолітніх відносяться випадки недотримання вимог законодавства про житлові та соціальні права, а саме: право власності на житло та на проживання.
Однією з основних причин порушення права власності неповнолітніх на житло є недотримання положень статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» щодо обов’язкової наявності дозволу органу опіки і піклування на укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації, зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування тощо.
Відповідно до статті 247 Сімейного кодексу України дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки чи піклування. Частиною 3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним.
Варто звернути увагу, що порушення прав на житло може мати місце і за умови, коли дитина не є його власником, а лише мешкає у ньому. Стаття 64 Житлового кодексу України зазначає, що члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Згідно зі статтями 54, 55 Сімейного кодексу України усі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно на засадах рівності. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересів дитини.
У ч. 1-3 ст. 17 Закону "Про охорону дитинства" сказано, що кожна дитина, у тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їхнього майна.
У разі визнання батьків або одного з них за рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їхніх коштів і майна. Відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти наступні правочини щодо її майнових прав: - укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; - видавати письмові зобов’язання від імені дитини;
- відмовлятися від майнових прав дитини.
При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.
Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено, що виконавчі комітети сільських, селищних та міських рад є органами опіки та піклування, які зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками та особами, що їх замінюють, майнових і житлових прав дітей при відчуженні житлових приміщень та купівлі нового житла.
Органи опіки та піклування, виконуючи обов’язки по оформленню дітям-сиротам, та дітям позбавленим батьківського піклування, документів на спадщину після смерті батьків чи інших родичів, зобов’язані звертатись до нотаріальних контор та інших установ за видачею свідоцтва про право на спадщину дитині-сироті, або дитині, позбавленій батьківського піклування, яка проживає на ввіреній їм території з метою його реєстрації.
Згідно з пунктом 3.1. глави ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів.
У разі оренди землі, яка знаходиться у власності дитини згідно земельного сертифікату, органу опіки та піклування необхідно забезпечити відкриття особистого рахунку дитини, на який будуть перераховуватись кошти за оренду землі.
Якщо особа, над якою встановлено опіку чи піклування, є власником житла або майна, орган опіки та піклування керуючись статтями 72, 74 Цивільного кодексу України зобов’язаний встановити опіку над цим майном (оформляється рішенням виконавчого комітету міської ради та покладається на опікуна чи піклувальника).
