Кобзар і наш край
Кобзар і наш край
Жовтень – місяць, в якому Кременеччина завжди згадує Кобзаря. 1846 року в цій порі Т. Г. Шевченко мандрував дорогами Подільської і Волинської губерній, записував пісні, малював, спілкувався з людьми. І хоч його перебування на нашій землі було коротким, однак подорож вразила його артистичну натуру, лишила слід. В тяжкі хвилини заслання поставали в уяві поета, як милий спомин, золотоверхий Почаїв, «село над Іквою», «королева Бона», «споруджені в той час палати або кляштор для Кременецького ліцею»…
Навесні 1845-го року Т. Г. Шевченко закінчивши Академію мистецтв у Петербурзі, отримав звання «Некласового художника», три срібні медалі та прибув до Києва. Тут із серпня 1845-го року розпочав співпрацювати із щойно створеною Археологічною комісією. Метою її діяльності було вивчення пам’яток слов’янської старовини.
21 вересня 1846 року Київський, Подільський, Волинський генерал – губернатор Дмитро Гаврилович Бібіков підписав розпорядження де Шевченку було доручено відправитися в різні міста цих губерній і записати там народні пісні, перекази, легенди, виявити в цих губерніях пам’ятки історії і культури та замалювати найбільш відомі з них.
Окремим підпунктом розпорядження було: «…відправитися в Почаївську Лавру і там змалювати загальний зовнішній вигляд Лаври, внутрішній вигляд та вигляд на околиці з тераси.»
На відрядження Шевченкові виділили значну суму – 150 карбованців сріблом, а також видали витратний зошит.
Крім цього в «Открытом предписании» Д. Г .Бібіков наказував місцевим властям всіляко допомагати молодому співробітнику Археологічної комісії. Такі ж листи були написані Подільському архієпископу Арсенію і Волинському – Нікону.
Звичайно, основним приводом для поїздки Т. Шевченка було завдання Археологічної комісії. Але західноукраїнські землі вабили його й з інших причин. Відомо, що поет знав про діяльність гуртка прогресивної української молоді у Львові «Руська Трійця» на чолі з Маркіяном Шашкевичем, читав альманах «Русалка Дністрова», який підготували і видали гуртківці.
Маршрут його подорожі, яка розпочалася 25 вересня 1846 року, пройшов з Києва на Васильків – Білу Церкву – Брацлав – Могилів-Подільський, Кам’янець-Подільський.
Із Кам’янця-Подільського Т. Г. Шевченко продовжив свій шлях до Вишнівця. Містечко, без сумніву , привабило кобзаря своєю багатою історією, щедрою на події та імена відомих людей. Тут поет познайомився з панським конюхом Федором Кружилкою. Вісімдесятилітній чоловік 25 травня 1905 року розповів про зустріч із Кобзарем В. М. Щурату – фольклористові, академіку, літературознавцю та поету.
Тараса Григоровича зацікавив палацовий комплекс архітектурою класичного стилю. У палаці було зібрано велику бібліотеку, в тому числі чимало стародруків, рідкісних видань, рукописів, листів магнатів і королів, хроніку роду Вишнівецьких.
У картинній галереї були зібрані полотна Рембрендта, Гольбейна, Каналетто та ін. великих художників. Все це дуже зацікавило Т. Г. Шевченка.
З Вишнівця Кобзар продовжив свій шлях до Почаєва, куди прибув у другій половині жовтня.
Тогочасний Почаїв був невеликим містечком, котре, по суті, не могло похвалитися нічим , окрім Лаври.
Протягом двох тижнів перебування Тараса Григоровича в Почаєві він поселяється в будинку архірея де селили найбільш поважних гостей, а завдяки рекомендаційним листам генерал – губернатора Д. Г. Бібікова, Шевченко таким і являвся.
У 1964 р. на цьому будинку було встановлено меморіальну дошку. Довший час цей будинок відводився під міську поліклініку і тільки після 1998р. повернуто Лаврі, та реставрований нею.
У Почаєві згідно з завданням археографічної комісії Т. Шевченко намалював чотири акварелі:
- «Почаївська Лавра з Півдня»
- «Почаївська Лавра з Заходу»
- «Собор Почаївської Лаври(внутрішній вигляд)»
- «Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври»
А також виконав два ескізи та начерк олівцем.
Оригінали цих картин знаходяться в Київському державному музеї Т. Г. Шевченка.
На всіх акварелях позначився загальний принцип Шевченка – художника: обов’язкова присутність людських постатей – чи це пейзаж, чи малюнок пам’яток архітектури.
У Почаєві кобзар записав також народні пісні «Гиля, гиля селезень», «Ой пила, вихилила», «Ой у саду, саду…», з точним визначенням дати запису: « у Почаєві, 20 жовтня 1846 р.».
В багатьох своїх творах написаних уже пізніше поет згадує Почаїв.
У поемі «Петрусь»
- У Київ їздила, молилась…
Аж у Почаєві була…
У повісті «Близнецы» написаній в 1856 році згадується про Кароля Ліпінського…
З Почаєва Шевченко вирушає у Кременець. Поет багато знав про місто, його історію, визначних людей від колишнього викладача хімії з ліцею, а згодом професора Київського університету ім. Святого Володимира – Степана Зеновича, з яким був близько знайомий. В повісті «Варнак» написаній в 1854 році читаємо:
- «Повертаючись з Почаєва, я завітав до Кременця подивитися на Королеву Бону (Замкову гору) і на споруджені в той час палати для Кременецького Ліцею».
Згадує у своїх творах Т. Г. Шевченко про засновника ліцею Тадеуша Чацького, історика Йоахіма Лелевеля, знав і про Юліуша Словацького , який на той час був уже відомим поетом, про Тимка Падуру – випускника ліцею.
Про Йоахіма Лелевеля, згадує у повісті «Художник» 1856 р.,про Тимка Падуру - в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» (1858 р).
У поемі «Варнак» Тарас Григорович згадує про річку Ікву, яка тече поблизу Почаєва і Кременця:
- Багато дечого не стало;-
Сказав старий – води чимало
Із Ікви в море утекло…
Варнак, 1848р.
З тієї пори, справді, «води чимало з Ікви в море утекло», а пам'ять людська все береже той далекий осінній візит геніального поета, дорожить цією подією.
У 1989 році восени на подвір’ї педагогічного інституту, який носить ім’я Т. Г. Шевченка було встановлено погруддя Кобзаря, а у 1995 році у центрі Кременця та на центральній площі Почаєва встановлено пам’ятники Т. Г. Шевченку.
У Кременці і Почаєві встановлено меморіальні таблиці про перебування Кобзаря в нашому краї, центральні вулиці цих міст носять його ім’я.
Все це говорить про шану і любов жителів району до геніального поета.
Будеш батьку панувати .
Поки живуть люди
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
Науковий співробітник музею
Тетяна Тернова
