Новини ОДПІ
Під видом діяльності «Надання послуг перукарнями та салонами краси» можна надавати послуги манікюру, педикюру, візажу
Підпунктом 1 п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) визначено, що до платників єдиного податку, які відносяться до першої групи, належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Перелік видів послуг, які відносяться до побутових послуг населенню та надаються платниками єдиного податку першої та другої груп, визначено п. 291.7 ст. 291 ПКУ, який включає вид діяльності «послуги перукарень».
При цьому згідно з п. п. 5 п. 298.3 ст. 298 ПКУ у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування зазначаються обрані суб’єктом господарювання види господарської діяльності згідно з Класифікатором видів економічної діяльності ДК 009:2010.
Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі – КВЕД ДК 009:2010) затверджена наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 зі змінами та доповненнями (далі – Наказ № 457).
Абзацом другим п. 1 Наказу № 457 визначено, що основне призначення Класифікації видів економічної діяльності – визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців.
Відповідно до КВЕД ДК 009:2010 послуги перукарень відносяться до класу 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси».
Згідно з наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 396 «Про затвердження Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності» із змінами та доповненнями клас 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси» КВЕД ДК 009:2010 включає миття волосся, підрівнювання та підстригання, укладання, фарбування, тонування, завивання, розпрямлення волосся та подібні види послуг, що їх надають для чоловіків та жінок, а також гоління та підрівнювання бороди, масаж обличчя, манікюр і педикюр, макіяж тощо.
Отже, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку першої групи, яка здійснює діяльність, з надання перукарських послуг, що належить до класу 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси», також має право надавати послуги манікюру, педикюру, візажу, косметології та масажу обличчя без використання праці найманих осіб.
Підписуйтесь на Telegram-канал Державної податкової служби України https://t.me/tax_gov_ua
Спілкуйтеся з Податковою службою дистанційно за допомогою сервісу «InfoTAX»
На судове оскарження – 1095 днів
Державна податкова інспекція нагадує, що відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Статтею 102 ПКУ врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов’язань, які становлять 1095 днів.
Згідно з п. 56.19 ст. 56 ПКУ у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПКУ.
Враховуючи те, що два зазначені приписи ПКУ по-різному регулюють ті самі правовідносини і при цьому суперечать один одному (п. 56.18 і п. 56.19 ст. 56 ПКУ), то відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПКУ перевагу повинно бути надано одній із цих законодавчих норм, а саме п. 56.18 ст.56 ПКУ, що передбачає більш тривалий строк для звернення до суду (1095 днів).
Отже, строк для звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу повинен визначатися за правилами п. 56.18 ст. 56 ПКУ (1095 днів із дня отримання такого рішення), незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове вирішення спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження.
Підписуйтесь на Telegram-канал Державної податкової служби України https://t.me/tax_gov_ua
Спілкуйтеся з Податковою службою дистанційно за допомогою сервісу «InfoTAX»
Коли кредитним спілкам застосовувати РРО/ПРРО
Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами доповненнями (далі – Закон №265) суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО (далі – ПРРО) зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом №265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (далі – РК).
Статтею 9 Закону №265 визначено перелік господарських операцій, при виконанні яких суб’єкти господарювання мають право не застосовувати РРО та/або ПРРО та РК. Даний перелік не включає в себе надання послуги, у тому числі фінансових у сфері кредитування.
Згідно з п. 6 частини першої ст. 4 Закону України від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон №2664) фінансовими вважаються, зокрема, послуги з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать, зокрема кредитні спілки (п. 1 частини першої ст. 1 Закону №2664).
Враховуючи викладене, при проведенні розрахунків за надані фінансові послуги з прийняттям/видачею готівкових коштів кредитні спілки зобов’язані застосовувати РРО та/або ПРРО відповідно до вимог Закону №265.
Водночас РРО та/або ПРРО не застосовується у разі здійснення розрахунків виключно через банківські установи.
Підписуйтесь на Telegram-канал Державної податкової служби України https://t.me/tax_gov_ua
Спілкуйтеся з Податковою службою дистанційно за допомогою сервісу «InfoTAX»
Податок на нерухоме майно додав місцевим бюджетам Тернопільщини 45,8 мільйонів гривень
На Тернопільщині за 4 місяці 2021 року до місцевих бюджетів надійшло 45 млн 784,5 тис. гривень податку на нерухоме майно. За словами заступника начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Петра Якимчука, це на 8,8 млн грн більше, ніж за аналогічний період минулого року.
Зокрема, юридичні особи сплатили майже 42,7 млн грн, фізичні особи – власники нерухомості, перерахували 3,1 млн грн цього податку.
Нагадаємо, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової або нежитлової нерухомості. Податок нараховується на загальну площу об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток.
При цьому пільгові розміри майна для фізичних осіб, на які не застосовується ставка податку, становлять для квартири чи декількох квартир незалежно від їх кількості – 60 кв. метрів; для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості – 120 кв. метрів;
для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), – 180 кв. метрів.
Водночас пільги з податку у вигляді неоподатковуваних квадратних метрів (60, 120 та 180) для фізичних осіб не застосовуються: до об’єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності); до об’єктів оподаткування, якщо їх загальна площа перевищує 300 кв. метрів (для квартири, квартир), 600 кв. метрів (для будинку, будинків), 900 кв. метрів (для різних типів житлових об’єктів).
Ставки податку встановлюються органами місцевого самоврядування.
