Кременецька міська громада
Тернопільська область, Кременецький район

Олесь Гончар

Дата: 03.04.2023 15:22
Кількість переглядів: 140

Фото без опису

 

 

             3 квітня виповнюється 105 років з дня народження Олеся Гончара, видатного письменника, літературного критика, громадського діяча, першого лауреата республіканської премії ім. Шевченка (1962), голови Спілки письменників України, академіка НАН України, Героя України (2005, посмертно).

           Минають роки, але не згасає світло, яке випромінюють талановиті твори Олеся Терентійовича, не забуваються добрі справи , якими було виповнене його життя. Нині, як і раніше, промовляє він до своїх співвітчизників, звертається до нас, сьогоднішніх поколінь, із щирим словом правди, застороги, підтримки. Не старіє воно, ваговите слово патріота, для якого служіння Україні було понад усе.

              Олесь Гончар прийшов у велику літературу досить молодим порівняно з іншими визначними постатями. Суспільство ніколи не любило яскравих постатей, високих інтелектуалів. А саме такою людиною був Олесь Гончар. І за це довелось йому досить часто потерпати від нападів з боку того ж самого суспільства, а саме, з боку його верхівки.

           Трагізм творчої долі О. Гончара полягає у тому, що письменник зазнав усю гіркість людського життя через  відверті настанови радянського режиму, зазнав всіх можливих принижень як майстер слова і як людина.

            Ми напевно ніколи б і не змогли дізнатися, якою людиною був Олесь Гончар, якби не його дивовижні «Щоденники», що вийшли  у трьох томах. В їх основу покладено понад 120 записників, що збереглися в архіві, який дбайливо зберегла  дружина письменника — Валентина Данилівна Гончар. Щоденникові записи О. Гончара охоплюють понад 50 років життя, а саме 1943—1995 рр. Кожний, хто прочитає уривки із щоденникових записів письменника, вочевидь пересвідчиться – служіння Україні для нього було понад усе.

         «Кожен мав би зрозуміти, що для України її духовність, мова, література – це останній рубіж самозахисту, остання надія відстояти себе перед агресивними силами зла».

26.04.1994 р.

           «Позбавити народ мови його – підірвати в ньому почуття власної гідності. Недорікуватим мусить почувати себе вживач суржику. Отже – неповноцінним».

03.07.1964 р.

         «Зостатися без почуття до свого рідного, до своєї мови, культури – це означало б зостатися з пустою душею».

08.12.1966 р.

       «Яка трагічна наша історія. За всі віки українська державність проіснувала в різних формах приблизно 160 років. І не від зовнішніх ворогів, хоч які вони були підступні, гинула українська держава. Гинули ми через відсутність єдності в нашій нації.

           Пам’ятаємо про це!

         Якщо здобудемось на всенаціональну єдність, нас не здолає ніхто».

07.09.1994 р.

        «Любов до України – єдине багатство. Пишно звучить? Але це істинна правда душі. Якщо хочеться ще пожити, то тільки ради цього».

17.05.1989 р.

      «Що жде її, нашу багатостраждальну матір… Вас мені жаль, мої нещасні сестри та брати кого історія нічого не навчила і чия національна свідомість і нині стоїть на нулі».

1992 р.

       «Здобули незалежність, а для кого? Для політиків , для мафії, для тих, хто розграбовує Україну дико, нахабно…

     Ненавиджу тупих, самовпевнених, великих горлянками та черевом і дрібних духом, пігмеїстих думкою. Не хочу пастись на їх пашах. Не хочу бути біля їхніх корит. Іду з ними на бій. І книга ця («Собор») моя ненависть до них, моя любов до іншого, до святого в людині».

31.01.1967 р.

    «Як наростає злоба повсюдно! Невже світ іде до самозруйнування?»

11.11.1980 р.

    «Боже, зроби мудрішими нас. Досвід підказує треба бути добрішими одне до одного».

14.06.1994 р.

      Після публікації у 2008 році "Щоденників" стало відомо, з яким болем ставився письменник до намагання Москви знищити все українське. Відомий його вислів :

      « Яка дика епоха! — з гіркотою писав О. Гончар у своєму Щоденнику. — З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації — Шевченко, Гоголь, Сковорода — все життя були безпритульними. Шевченків “Заповіт” написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода… Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?»

          Твори Гончара перекладали 67 мовами, а Біографічний центр у Кембриджі визнав письменника "Всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 років". 2016 Український інститут національної пам’яті вніс Гончара у перелік проєкту "Незламні". Це 15 видатних людей, які пережили 1932–1933, – ті, кого не зламав Голодомор.

 

                        Фото без опису

           

           У червні 1987 року Олесь Терентійович відвідав Кременеччину. Оглядаючи літературний відділ Кременецького краєзнавчого музею, 5 червня 1987 року зробив схвальний запис: «Юліуш Словацький своєю прекрасною невмирущою творчістю духовно єднає наші братні народи. І цей чудовий Кременець є ще одним свідченням того, як глибоко любить поета Україна, і так буде завжди».

          Письменник прожив 77 років, пішов із життя 14 липня 1995 року. Через 10 років після смерті йому присвоїли звання Героя України.

«Дякую Богові, що дав мені народитися українцем!»

Олесь Гончар

 

         Науковий співробітник

         Кременецького краєзнавчого музею

           Тетяна Тернова

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь