Новини ОДПС
Чи застосовує СГ РРО та/або ПРРО у разі, якщо банк в межах кредитного договору за дорученням покупця здійснює переказ коштів за товари (послуги)?
Відповідно до ст. 2 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265) розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або у разі повернення товару (відмови від послуги) – оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Закону № 265 встановлено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні РРО (далі – ПРРО) зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Згідно з п. 6 глави І Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163 безготівкові розрахунки – це перерахування коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, унесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів;
надавач платіжних послуг – надавач платіжних послуг, у якому відкритий рахунок платника/отримувача/стягувача для виконання платіжних операцій (далі – надавач платіжних послуг платника/отримувача/стягувача). До надавачів платіжних послуг належать банки та небанківські надавачі платіжних послуг.
Закон № 265 визначає загальні положення застосування РРО та/або ПРРО при проведенні оплат за товари (послуги) та не передбачає розподілу щодо застосування таких реєстраторів в залежності від походження коштів, якими проведена розрахункова операція (власними або запозиченим (кредитними)).
При здійсненні розрахунків у безготівковій формі через установи банку РРО та/або ПРРО не застосовуються.
Враховуючи викладене, якщо банк в межах кредитного договору за дорученням покупця здійснює переказ коштів за товари (послуги) з поточного рахунку на поточний рахунок продавця у форматі ІВАN, то РРО та/або ПРРО такий суб’єкт господарювання (продавець) не застосовує.
Чи подає платник ЄП другої-третьої груп, який має у власності як фізособа земельні ділянки сільськогосподарського призначення, проте не використовує їх у своїй підприємницькій діяльності, Додаток 2 у складі податкової декларації платника ЄП – ФОП?
Відповідно до п.п. 14.1.114 прим. 2 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) мінімальне податкове зобов’язання – мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ. Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.
Згідно з частиною першою ст. 22 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Зокрема, до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) (п. «а» частини другої ст. 22 ЗКУ).
Пунктом 38 прим. 1.2 ст. 38 прим. 1 ПКУ визначено, що мінімальне податкове зобов’язання не визначається для:
земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні;
земель запасу;
невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду;
земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 01 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів;
земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв’язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами.
Мінімальне податкове зобов’язання для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим п. 38 прим. 1.2 ст. 38 прим. 1 ПКУ, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.
Особливості визначення загального мінімального податкового зобов’язання платників єдиного податку встановлено ст. 297 прим. 1 ПКУ.
Платники єдиного податку – власники, орендарі, користувачі на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, а також голови сімейних фермерських господарств, у тому числі щодо земельних ділянок, що належать членам такого сімейного фермерського господарства та використовуються таким сімейним фермерським господарством, зобов’язані подавати додаток з розрахунком загального мінімального податкового зобов’язання у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік (п. 97 прим. 1.1 ст. 97 прим. 1 ПКУ).
Форма податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація).
Одним із додатків, який подається разом з Декларацією є Додаток 2 «Розрахунок загального мінімального податкового зобов’язання за податковий (звітний) рік» (далі – Додаток 2).
Отже, оскільки власником земельних ділянок сільськогосподарського призначення є фізична особа (громадянин), то у разі невикористання таких земельних ділянок фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку другої-третьої груп у своїй підприємницькій діяльності мінімальне податкове зобов’язання нараховується контролюючим органом фізичній особі (громадянину), а Додаток 2 у складі Декларації не подається.
Щодо ведення обліку товарних запасів при реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів (каміння) при здійсненні розрахунків у безготівковій формі через установи банку
Згідно з п. 12 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб’єкт господарювання зобов’язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб’єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів, які на момент перевірки знаходяться у місті продажу (господарському об’єкті)).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб – підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Водночас відповідно до п. 177.10 ст. 177 та п. 296.1 ст. 296 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) фізичні особи – підприємці на загальній системі та фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку, які є платниками податку на додану вартість, зобов’язані вести облік доходів і витрат за типовими формами та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді.
Вимоги п. 296.1 ст. 296 ПКУ не застосовуються платниками єдиного податку третьої групи – електронними резидентами (е-резидентами).
Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 (далі – Порядок № 496), визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі – ФОП), які відповідно до Закону № 265 зобов’язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об’єкті) такого ФОП.
Облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми ведення обліку товарних запасів (далі – Форма обліку) інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід’ємною частиною такого обліку (п. 1 розд. II Порядку № 496).
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов’язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Разом з тим, п.п. 5 п. 3 розд. II Порядку № 496 передбачено, що у графі 8 Форми обліку зазначається загальна вартість товару відповідно до первинного документа про вибуття товарів (крім даних щодо продажу через реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО)/програмний РРО (далі – ПРРО)).
Вибуттям товарів для цілей Порядку № 496 вважається, зокрема, продаж товарів з розрахунком в безготівковій формі, який здійснено у встановлених законодавством випадках без застосування РРО/ПРРО.
Таким чином, ФОП, у тому числі платники єдиного податку другої-четвертої груп, які здійснюють продаж товарів, визначених абзацом другим п. 12 ст. 3 Закону № 265, зобов’язані вести облік всіх товарних запасів за Формою обліку з відображенням інформації про їх надходження та вибуття, незалежно від способу розрахунку за такі товари (готівковій та/або в безготівковій формі через установи банку).
Пізнавальна екскурсія для студентів відбулася в Головному управлінні ДПС в області
Днями студенти спеціальності «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок» Тернопільського кооперативного фахового коледжу завітали до Головного управління ДПС у Тернопільській області на екскурсію.
Під час лекції-екскурсії студенти ознайомилися з історією виникнення податків, особливостями їх функціонування та становленням податкової системи на різних етапах історичного розвитку нашої держави, зі змінами, які відбулися цього року в податковому законодавстві, з діяльністю податкового відомства, з його сьогоденням та минулим.
Спершу гості установи поринули в історію виникнення податкової служби на всіх етапах її формування у Музеї податкової служби Тернопільщини. Він уже 10 років функціонує в приміщенні відомства. Студенти з допитливістю розглядали експонати музею, серед яких, окрім документів та архівних фото, є також обчислювальна техніка різних періодів, паперові гроші, монети. Головна державна інспекторка сектору інформаційної взаємодії ГУ ДПС в області Інеса Мендрунь продемонструвала відвідувачам музею типове робоче місце податківця 50-х років минулого століття, форму працівників податкової, точну срібну копія старовинної гривні 11-13 століть, а також розповіла цікаві факти про податкову службу Тернопільщини на різних історичних етапах її творення.
Після цього студенти побували в Центрі обслуговування платників при Тернопільській ДПІ. Вони ознайомились із роботою центру, переліком адмінпослуг, розглянули інформаційні стенди та зразки заяв. Окрім цього, начальник Тернопільської ДПІ Володимир Гузенков коротко ознайомив молодь із останніми змінами у податковому законодавстві, розповів про електронні сервіси ДПС, зокрема додаток для смартфонів «Моя податкова».
Тернопільщина: на соціальні гарантії надійшло майже 5,3 млрд гривень
Упродовж дев’яти місяців цього року суб’єкти господарювання області сплатили 5 млрд 264,6 млн грн єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Про це повідомив в.о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Руслан Цвігун. Він додав, що порівняно з аналогічним періодом 2022 року сплата зросла на 609,7 млн гривень.
Лише у вересні наші краяни спрямували до бюджету 570,4 млн грн єдиного внеску.
Зауважимо, що єдиний внесок є джерелом наповнення фондів соціального страхування, з яких здійснюються виплати пенсій, забезпечуються соціальні гарантії на випадок безробіття, нещасних випадків на виробництві чи професійних захворювань. Несплачений єдиний внесок призводить до втрати страхового стажу, необхідного для призначення пенсій у майбутньому. Адже періоди роботи зараховуються до страхового стажу лише за умови сплати страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний, а з січня 2023 року це – 1474 гривень.
Сектор інформаційної взаємодії
Головного управління ДПС у Тернопільській області
