Новини ОДПС
Заповнення поля у реквізитах «Призначення платежу» та «Отримувач» платіжної інструкції на сплату податків та зборів (крім єдиного внеску) на бюджетні рахунки
Порядок заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати (стягнення) податків, зборів, митних, інших платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, внесення авансових платежів (передоплати), грошової застави, а також у разі їх повернення, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 22.03.2023 № 148 зі змінами та доповненнями (далі – Порядок).
Пунктом 2 розд. ІІ Порядку, зокрема, визначено, що під час сплати податків, зборів на бюджетні рахунки платник у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції заповнює такі поля:
«Код виду сплати»;
«Додаткова інформація запису».
У полі «Код виду сплати» платник заповнює код виду сплати, визначений Переліком кодів видів сплати, які використовуються платниками, згідно з додатком 1 до Порядку;
у полі «Додаткова інформація запису» платник заповнює інформацію щодо переказу коштів у довільній формі. Суб’єкти господарювання, які проводять господарську діяльність на підставі ліцензії та/або спеціального дозволу, зазначають інформацію щодо звітного (податкового) періоду, за який сплачуються податкові зобов’язання, та дозвільного документа (вид дозвільного документа, номер, дата).
Сплата, зокрема, податків, зборів на бюджетні рахунки оформлюються за кожним напрямом перерахування та кожним кодом виду сплати окремою платіжною інструкцією (п. 3 розд. ІІ Порядку).
Коли платником при сплаті, зокрема, податків, зборів на бюджетні рахунки у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції не зазначено або зазначено код виду сплати, який відсутній у додатку 1 до Порядку, вважається, що платник сплатив грошове зобов’язання за кодом виду сплати 101 (п. 4 розд. ІІ Порядку).
При сплаті, зокрема, податку, збору готівкою платник у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції, оформленої у паперовій формі, заповнює відповідну інформацію, яку надавач платіжних послуг використовує в повному обсязі при виконанні платіжної операції на переказ коштів готівкою (п. 8 розд. ІІ Порядку).
Пунктом 9 розд. ІІ Порядку визначено, що сплата, зокрема, податку, збору здійснюється платником безпосередньо, а у випадках, передбачених законодавством, – податковим агентом або представником платника.
Відповідно до п. 11 додатка «Указівки щодо заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі» до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163 (далі – Інструкція № 163), у реквізиті «Отримувач» під час сплати платежів до бюджету зазначаються найменування (повне або скорочене) відповідної установи, на ім’я якої відкрито рахунки для зарахування надходжень до державного та/або місцевих бюджетів, території та код бюджетної класифікації.
Коли при торгівлі через Інтернет, розрахунковий документ був сформований не на дату отримання попередньо оплачених покупцем коштів на картковий рахунок продавця, а у момент відвантаження товару
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) та/або програмних РРО (далі – ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265). Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до преамбули Закону № 265 встановлення норм щодо незастосування РРО/ПРРО у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.
Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.
Законодавство України однаково поширює свою дію як на готівкові, так і безготівкові розрахунки, які здійснені за допомогою POS-терміналів та платіжних сервісів, що використовують реквізити платіжних карток продавців товарів у мережі Інтернет, які проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності, у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а тому обов’язок суб’єкта господарювання застосовувати РРО/ПРРО при отриманні оплати за товари (роботи, послуги) залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.
Тобто для суб’єкта господарювання, на якого поширюється дія Закону № 265, для цілей застосування РРО/ПРРО не має значення, який спосіб для оплати обрав покупець (споживач), а має значення лише спосіб, який запропоновано суб’єктом господарювання покупцю (споживачу).
Порядок проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг та застосування РРО/ПРРО встановлено ст. 3 Закону № 265.
Закон № 265 не встановлює конкретних часових проміжків фіскалізації розрахунків, а лише визначає обов’язок її здійснення.
Згідно з абзацом третім частини одинадцятої ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023) розрахунковий документ має бути виданий або створений в електронній формі не пізніше моменту передачі товару (послуги).
Отже, основною нормою законодавства в Україні, якою визначено проміжок часу в який необхідно надати покупцю (споживачу) розрахунковий документ, є абзац третій частини одинадцятої ст. 8 Закону № 1023.
Таким чином, за умови проведення розрахунків дистанційно, фіскальний касовий чек має видаватись споживачу або безпосередньо під час здійснення розрахунків з ним або не пізніше моменту отримання ним товару.
При цьому паперова та електронна форма фіскальних касових чеків є рівнозначними між собою та можуть видаватися у будь-якому випадку.
При цьому платіжна інструкція – це розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п.п. 15 п. 6 розд. І Інструкції № 163).
Право ВПО на податкову знижку за витратами на оренду житла
Головне управління ДПС у Тернопільській області нагадує, що громадяни – платники податку на доходи фізичних осіб мають право по 31 грудня 2023 року (включно) скористатись правом на податкову знижку за наслідками 2022 року.
До переліку витрат, дозволених до включення до податкової знижки включається, зокрема, і сума коштів у вигляді орендної плати за договором оренди житла (квартири, будинку), оформленим відповідно до вимог чинного законодавства, фактично сплачених платником податку, який має статус внутрішньо переміщеної особи.
Платник податку має право скористатися зазначеною у п. п. 166.3.9 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України податковою знижкою виключно за умови, що він та/або члени його сім’ї першого ступеня споріднення:
- не мають у власності придатної для проживання житлової нерухомості, розташованої поза межами тимчасово окупованої території України;
- не отримують передбачених законодавством України бюджетних виплат для покриття витрат на проживання.
Розмір такої знижки не може перевищувати (у розрахунку на календарний рік) 30 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року.
Звертаємо увагу, якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься (п.п. 164.4.3 п. 164.4 ст. 164 ПКУ).
Проживання в двомісному номері під час відрядження: оподаткування ПДФО суми витрат
Відповідно до п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 розд. IV Податкового кодексу України (далі – ПКУ) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 ПКУ, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.
Пунктом 170.9 ст. 170 ПКУ передбачено оподаткування суми надміру витрачених коштів/електронних грошей, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк.
Згідно з абзацом другим п.п. «а» п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПКУ не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме: на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.
Зазначені в абзаці другому п.п. «а» п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПКУ витрати не є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість таких витрат.
Відповідно до п. 5 розд. ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 із змінами та доповненнями, підприємство за наявності підтвердних документів відшкодовує в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» із змінами та доповненнями, витрати відрядженим працівникам на найм житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця у готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні за кожну добу такого проживання з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат.
Після повернення з відрядження працівник зобов’язаний до закінчення п’ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати Звіт про використання коштів/електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт ( далі – Звіт) (п. 11 розд. ІІ Інструкції № 59).
Звіт складається і подається працівником (в усіх без винятків випадках) у паперовій або електронній формі, з дотриманням вимог Законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» із змінами та доповненнями та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» із змінами та доповненнями, за формою затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28 вересня 2015 року № 841 із змінами та доповненнями, разом з підтвердними документами для розгляду і прийняття рішення про відшкодування вартості витрат (п. 17 розд. І Інструкції № 59).
Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів або документів, що підтверджують здійснення платіжної операції з їх придбання у готівковій чи безготівковій формі за всіма видами транспорту, в тому числі на чартерні рейси; рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання; страхових полісів тощо (п. 12 розд. ІІ Інструкції № 59).
Отже, якщо відряджений працівник сплатив за проживання в двомісному номері готелю за двох, то відшкодування йому витрат з віднесенням їх до складу витрат підприємства здійснюється з розрахунку вартості проживання тільки однієї особи. Якщо підприємство відшкодовує працівнику повну вартість двомісного номера, то вартість другого місця в даному номері буде вважатися додатковим благом відповідно до п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, та включатися до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Оподаткування додаткового блага здійснюється за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відсотків).
Сектор інформаційної взаємодії
Головного управління ДПС у Тернопільській області
