Новини ОДПС
Документи, на підставі яких власник об’єкта житлової нерухомості може підтвердити, що така житлова нерухомість непридатна для проживання
Відповідно до п.п. «ґ» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради.
Статтею 30 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що питання обліку житлового фонду, об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності, здійснення контролю за його використанням, а також питання визначення технічного стану житлових будинків належать до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Статтею 7 Житлового кодексу України від 30 червня 1983 року № 5464-X із змінами та доповненнями та Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189 (далі – Положення), врегульовано питання щодо визнання житлового будинку непридатним для проживання.
Так, згідно з п. 3 Положення обстеження житлових будинків (приміщень) проводиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби.
На підставі матеріалів обстеження стану жилих будинків житлово-експлуатаційна організація визначає будинки, що відповідають санітарним і технічним вимогам, і складає про це відповідний акт, який затверджується керівником вказаної організації (п. 4 Положення).
У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання (п. 5 Положення).
Згідно з п. 11 Положення якщо жилий будинок (жиле приміщення) визнано виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання, виконком відповідної місцевої Ради вносить до виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку.
При цьому додаються такі документи:
а) рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів про визнання жилого будинку (жилого приміщення) невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання;
б) проект рішення виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів про дальше використання жилого будинку (жилого приміщення) або про знесення будинку.
Виконавчий комітет обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку (п. 12 Положення).
Таким чином, власник об’єкта житлової нерухомості може підтвердити, що житлова нерухомість непридатна для проживання на підставі рішення органу місцевого самоврядування про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку.
Чи можна розстрочити та відстрочити заборгованість зі сплаті єдиного внеску
Чинним законодавством, що регулює порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), не передбачено розстрочення та відстрочення заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Відповідно до частини дванадцятої ст. 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов’язаннями із сплати єдиного внеску зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами зобов’язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань з виплати заробітної плати (доходу).
При несвоєчасній або не в повному обсязі сплаті єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені Законом № 2464, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина одинадцята ст. 9 Закону № 2464).
Щодо утримання ПДФО з доходів, нарахованих (виплачених) на користь ФОП, місцезнаходженням або місцем проживання (податкова адреса) яких є тимчасово окупована територія
Згідно з п.п. 38.9 п. 38 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ), під час нарахування (виплати) фізичним особам – підприємцям, місцезнаходженням або місцем проживання яких є тимчасово окупована територія (незалежно від системи оподаткування), доходу від здійснення ними підприємницької діяльності суб’єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, зобов’язані утримати податок на доходи фізичних осіб у джерела виплати. При цьому на таких осіб не поширюється дія п. 177.8 ст. 177 ПКУ та п.п. 2 п. 297.1 ст. 297 ПКУ.
Доходи від здійснення підприємницької діяльності, оподатковані відповідно до п.п. 38.9 п. 38 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи – підприємця та/або доходу фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку.
Відповідно до п. 177.8 ст. 177 ПКУ під час нарахування (виплати) фізичній особі – підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб’єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи фізичних осіб у джерела виплати, якщо фізичною особою – підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб’єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
Згідно з п.п. 2 п. 297.1 ст. 297 ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої-четвертої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з главою 1 розд. XIV ПКУ.
Відповідно до положень п. 38 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об’єднаних сил (ООС), для платників податків, які станом на 14 квітня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) на тимчасово окупованій території, що визнана такою відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» (далі – Постанова ВРУ № 254), або в населених пунктах на лінії зіткнення, та/або платників податків, які мають об’єкти оподаткування місцевими податками, зборами на цих територіях, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 38 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
В п.п. 38.1 п. 38 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ наведено поняття тимчасово окупованої території як території окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, визначеної відповідно до Постанови ВРУ № 254, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України. Такий перелік населених пунктів затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р (далі – Розпорядження № 1085-р).
Крім того, п. 1 Постанови ВРУ № 254 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України від 16 вересня 2014 року № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (далі – Закон № 1680) запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Згідно зі ст. 1 Закону № 1680 (в редакції, чинній на момент його прийняття) тимчасово, на три роки з дня набрання цим Законом чинності, запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, до яких належать райони, міста, селища, села, що визначаються рішенням Верховної Ради України.
Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» (далі – Постанова ВРУ № 252) визначено, що до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких, відповідно до Закону № 1680, тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з російською федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до Постанови ВРУ № 252, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року. Лінія з прив’язкою до місцевості з найменуванням населеного пункту, орієнтиру на місцевості та географічними координатами наведена у додатку до Постанови ВРУ № 252.
Таким чином, для визначення приналежності певної території до тимчасово окупованих територій для цілей п.п. 38.9 п. 38 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ слід керуватись Розпорядженням № 1085-р та додатком до Постанови ВРУ № 252.
За яких умов резидент Дія Сіті може обрати третю групу платника ЄП?
Згідно з підпунктами 14.1.282 та 14.1.284 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) поняття «резидент Дія Сіті» та «реєстр Дія Сіті» вживаються в ПКУ у значеннях, визначених Законом України від 15 липня 2021 року № 1667-ІХ «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (далі – Закон № 1667).
Відповідно до п. 11 частини першої ст. 1 Закону № 1667 резидент Дія Сіті – юридична особа, яка відповідно до Закону № 1667 набула статусу резидента Дія Сіті та згідно з інформацією, що міститься у реєстрі Дія Сіті, перебуває у зазначеному статусі.
Реєстр Дія Сіті – реєстр, який ведеться в електронній формі та містить інформацію про юридичних осіб, які перебувають або перебували у статусі резидента Дія Сіті (п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 1667).
Главою 1 розд. XIV ПКУ встановлено правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.
Відповідно до п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать, зокрема, юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Види діяльності, які не дозволяють юридичним особам обрати спрощену систему оподаткування, наведено у п. 291.5 ст. 291 ПКУ.
Поряд з цим, п.п. 10 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПКУ визначено що платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, у разі набуття платником податку статусу резидента Дія Сіті – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому платник податку набув статус резидента Дія Сіті.
Пунктами 4 і 6 частини третьої ст. 8 Закону № 1667 передбачено, що до реєстру Дія Сіті вносяться, зокрема, такі відомості:
дата набуття юридичною особою статусу резидента Дія Сіті;
відомості про дату та підставу втрати юридичною особою статусу резидента Дія Сіті.
Слід зазначити, що підстави за яких втрачається статусу резидента Дія Сіті визначені ст. 9 Закону № 1667.
Зокрема, у разі отримання від резидента Дія Сіті заяви про припинення статусу резидента Дія Сіті відповідно до п. 1 частини першої ст. 9 Закону № 1667 центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифрової економіки приймає рішення про втрату статусу резидента Дія Сіті.
Враховуючи зазначене, юридична особа, яка є резидентом Дія Сіті та платником податку на прибуток підприємств на загальних підставах, може обрати третю групу платника єдиного податку за умови втрати статусу резидента Дія Сіті та дотримання вимог, встановлених главою 1 розд. XIV ПКУ.
Чи повинен платник податку на прибуток здійснити одночасно коригування фінансового результату до оподаткування на дві податкові різниці при списанні (прощенні) грошової та/або товарної дебіторської заборгованості?
Відповідно до абзацу першого п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.
Порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резерву сумнівних боргів або резерву очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), у тому числі при списанні дебіторської заборгованості визначено у п. 139.2 ст. 139 ПКУ.
Відповідно до п.п. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 ПКУ фінансовий результат до оподаткування збільшується:
на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів).
Згідно з п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується:
на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів)), що відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
Положення абзаців другого і третього п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 ПКУ не застосовуються державними унітарними підприємствами та господарськими товариствами, у статутному капіталі яких більше 50 відс. акцій (часток) належать державі, облікова політика яких у частині визначення методів обчислення величини резерву сумнівних боргів (резерву очікуваних кредитних збитків) та способу визначення коефіцієнта сумнівності не погоджена з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до законодавства.
Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень ПКУ визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
Слід зазначити, що положення ПКУ не містять розмежування понять товарної та грошової дебіторської заборгованості, а формування резервів сумнівних боргів здійснюється відповідно до правил бухгалтерського обліку.
Отже, при списанні (прощенні) дебіторської заборгованості, яка відповідає/не відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, щодо якої створено/не створено резерв сумнівних боргів, фінансовий результат до оподаткування підлягає коригуванню згідно з вимогами положень п. 139.2 ст. 139 ПКУ.
Відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фінансова допомога – фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Безповоротна фінансова допомога – це:
сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;
сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;
сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;
основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).
Поворотна фінансова допомога – сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.
Різниці, які виникають при здійсненні фінансових операцій, визначаються згідно з вимогами ст. 140 ПКУ.
Згідно з абзацом першим п.п. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 ПКУ фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), платникам податку, які є пов’язаними особами (у разі якщо отримувачем фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) задекларовано від’ємне значення об’єкта оподаткування за податковий (звітний) рік, що передує року, в якому отримано таку безповоротну фінансову допомогу (безоплатно надані товари, роботи, послуги), за умови що така допомога була врахована у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відс. відповідно до п. 44 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення п.п. 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 ПКУ.
Отже, якщо поворотна фінансова допомога не була повернута та надавачем такої допомоги – платником податку на прибуток прийнято рішення про її прощення, така поворотна допомога набуває статусу безповоротної, і на суму прощеної допомоги підлягає збільшенню фінансовий результат до оподаткування у випадках визначених п.п. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 ПКУ у звітному періоді, коли прийнято рішення про таке прощення.
Водночас діючими положеннями ПКУ не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суму безповоротної фінансової допомоги, наданої іншому платнику податку на прибуток на загальних підставах, який не є пов’язаною особою, якою задекларовано від’ємне значення об’єкта оподаткування за попередній податковий (звітний) рік і такий платник не оподатковується за ставкою 0 відс. відповідно до п. 44 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ. Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.
Який порядок, підстави, терміни продовження строків проведення перевірок та зупинення розпочатої перевірки працівниками контролюючих органів?
Відповідно до абзацу другого п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) продовження строків проведення перевірок, визначених у ст. 77 ПКУ, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків – не більш як на 10 робочих днів.
Згідно з абзацом другим п. 82.2 ст. 82 ПКУ продовження строків проведення перевірок, визначених у ст. 78 ПКУ, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків – не більш як на 5 робочих днів.
Пунктом 82.3 ст. 82 ПКУ, визначено, що тривалість перевірок, визначених ст. 80 ПКУ, не повинна перевищувати 10 діб.
Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 5 діб.
Підставами для подовження строку перевірки є:
– заява суб’єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки);
– змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб’єкта господарювання та/або його господарських об’єктів.
Відповідно до п. 82.4. ст. 82 ПКУ проведення документальної планової та позапланової перевірки платника податків, крім платника податків – суб’єкта малого підприємництва, може бути зупинено за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків чи його уповноваженому представнику під розписку або надсилається платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.
Зупинення документальної планової, позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику в порядку, визначеному абзацом першим п. 82.4 ст. 82 ПКУ, наказу про зупинення такої перевірки.
При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов’язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.
Загальний термін проведення перевірок, визначених у пп. 200.10 та 200.11 ст. 200 ПКУ, з урахуванням установлених п. 82.4 ст. 82 ПКУ строків зупинення не може перевищувати 60 календарних днів.
Отже, продовження строків проведення перевірок та зупинення розпочатої перевірки працівниками контролюючих органів здійснюється за рішенням керівника податкового органу.
Терміни продовження перевірки залежать від виду перевірки та категорії платника податків, встановлених ст. 82 ПКУ.
Водночас тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України особливості проведення податкових перевірок передбачено п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Які документи повинна надати ФОП іншому СГ для уникнення подвійного нарахування єдиного внеску?
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, та фізичні особи – підприємці, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР).
Пунктом 4 розд. ІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 із змінами і доповненнями, визначено, що взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб – підприємців, відомості щодо яких містяться в єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з ЄДР, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам – підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» із змінами та доповненнями.
Наказом Міністерства юстиції України від 05.05.2023 № 1692/5 затверджено Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Порядок № 1692/5).
Відповідно до абзацу першого п. 3 розд. І Порядку № 1692/5 відомості з ЄДР надаються у паперовій або електронній формі (крім випадків, передбачених абзацом другим п. 3 розд. І Порядку № 1692/5), що мають однакову юридичну силу, за допомогою програмного забезпечення та містять обов’язкове посилання на ЄДР.
Згідно з абзацом другим п. 3 розд. І Порядку № 1692/5 виписка з ЄДР для проставлення апостиля та документи, що містяться в реєстраційній справі, надаються тільки у паперовій формі, крім випадку отримання документів, що містяться в реєстраційній справі, відповідно до розд. V Порядку № 1692/5.
Тобто відомості, що містяться в ЄДР, надаються, зокрема у вигляді виписки.
Отже, з метою уникнення подвійного нарахування єдиного внеску фізична особа – підприємець, яка виконує роботи (надає послуги) відповідно до укладених цивільно-правових договорів, повинна надати суб’єкту господарювання копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію (виписку з ЄДР, в якій зазначаються основні види діяльності).
З початку року землевласники сплатили до бюджету Тернопільщини понад 241 млн гривень
За січень-травень цього року платники податків області забезпечили надходження земельного податку та оренди землі в сумі 241 млн 4,3 тис. гривень. Це перевищило надходження п’яти місяців 2023 року на 39,2 млн грн або ж на 19 відсотків.
Більша частина цього платежу – внесок юридичних осіб. Адже вони перерахували з початку року 202 млн 413,8 тис. грн плати за землю, що на 37,3 млн грн більше, ніж у перші п’ять місяців минулого року.
Фізособи поповнили скарбниці місцевих громад, сплативши 38 млн 590,5 тис. грн плати за землю. Це на 1,9 млн грн більше, ніж за відповідний минулорічний період.
Нагадаємо, надходження від земельної плати у повній сумі спрямовуються до місцевих бюджетів, тож є одним з важливих бюджетоформуючих платежів громад.
Тернопільщина: платники акцизного податку спрямували до бюджету 91,1 млн гривень
З початку року від платників Тернопільщини до державного бюджету надійшло 49,2 млн грн акцизного податку з вироблених в Україні товарів.
Зокрема, найбільшу питому вагу становлять надходження з виробництва тютюнових виробів – 30,7 млн грн (62,4%), а також від виробництва горілчаної продукції – 8,0 млн грн (16,3%). Ще 8,6 млн грн (17,5%) бюджет отримав від виробництва пива, 300 тис. грн (0,6%) – від виробництва спирту та 1,6 млн грн (3,2%) – від сплати акцизного податку за переобладнання транспортних засобів.
Окрім цього, за січень-травень 41,9 млн грн акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів отримали місцеві бюджети області. Так, від реалізації алкогольних напоїв надійшло 30 млн грн (71,6 %), від продажу пива – 11,6 млн грн (27,7%) та 300 тис. грн (0,7%) – від продажу тютюнових виробів.
Сектор інформаційної взаємодії
Головного управління ДПС у Тернопільській області
