Новини ОДПС
Заповнення поля у реквізитах «Призначення платежу» та «Отримувач» платіжної інструкції на сплату податків та зборів (крім єдиного внеску) на бюджетні рахунки
Порядок заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати (стягнення) податків, зборів, митних, інших платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, внесення авансових платежів (передоплати), грошової застави, а також у разі їх повернення, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 22.03.2023 № 148 зі змінами та доповненнями (далі – Порядок).
Пунктом 2 розд. ІІ Порядку, зокрема, визначено, що під час сплати податків, зборів на бюджетні рахунки платник у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції заповнює такі поля:
«Код виду сплати»;
«Додаткова інформація запису».
У полі «Код виду сплати» платник заповнює код виду сплати, визначений Переліком кодів видів сплати, які використовуються платниками, згідно з додатком 1 до Порядку;
у полі «Додаткова інформація запису» платник заповнює інформацію щодо переказу коштів у довільній формі. Суб’єкти господарювання, які проводять господарську діяльність на підставі ліцензії та/або спеціального дозволу, зазначають інформацію щодо звітного (податкового) періоду, за який сплачуються податкові зобов’язання, та дозвільного документа (вид дозвільного документа, номер, дата).
Сплата, зокрема, податків, зборів на бюджетні рахунки оформлюються за кожним напрямом перерахування та кожним кодом виду сплати окремою платіжною інструкцією (п. 3 розд. ІІ Порядку).
Коли платником при сплаті, зокрема, податків, зборів на бюджетні рахунки у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції не зазначено або зазначено код виду сплати, який відсутній у додатку 1 до Порядку, вважається, що платник сплатив грошове зобов’язання за кодом виду сплати 101 (п. 4 розд. ІІ Порядку).
При сплаті, зокрема, податку, збору готівкою платник у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції, оформленої у паперовій формі, заповнює відповідну інформацію, яку надавач платіжних послуг використовує в повному обсязі при виконанні платіжної операції на переказ коштів готівкою (п. 8 розд. ІІ Порядку).
Пунктом 9 розд. ІІ Порядку визначено, що сплата, зокрема, податку, збору здійснюється платником безпосередньо, а у випадках, передбачених законодавством, – податковим агентом або представником платника.
Відповідно до п. 11 додатка «Указівки щодо заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі» до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163 (далі – Інструкція № 163), у реквізиті «Отримувач» під час сплати платежів до бюджету зазначаються найменування (повне або скорочене) відповідної установи, на ім’я якої відкрито рахунки для зарахування надходжень до державного та/або місцевих бюджетів, території та код бюджетної класифікації.
При цьому платіжна інструкція – це розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п.п. 15 п. 6 розд. І Інструкції № 163).
У яких випадках ФОП – платники ЄП першої групи, які звільнені від застосування РРО та/або ПРРО, зобов’язані вести облік товарних запасів, відповідно до вимог наказу МФУ від 03.09.2021 № 496?
Правовідносини у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) регулюються Податковим кодексом України (далі – ПКУ), Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.
Порядок проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлено ст. 3 Закону № 265.
Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2021 року № 496 (далі – Порядок № 496), який поширюється на фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі – ФОП), які відповідно до Закону № 265 зобов’язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об’єкті) такого ФОП.
Зазначений обов’язок регламентовано положеннями п. 12 ст. 3 Закону № 265.
Тобто товарний облік є частиною проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, встановлених розділом II Закону № 265, та його зобов’язані вести фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, а також фізичні особи-підприємці, які є платниками єдиного податку та провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, та платники єдиного податку, які зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої групи звільнені від застосування РРО та/або ПРРО згідно з п. 296.10 ст. 296 ПКУ, але зобов’язані вести облік товарних запасів відповідно до Порядку № 496, лише у випадку реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту.
Водночас існують обмеження щодо асортименту товарів, дозволених до продажу на першій групі єдиного податку.
Чи повинні ФОП – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками ПДВ (крім е-резидентів), зберігати первинні документи та чи передбачена відповідальність за їх незберігання?
Відповідно до абзацу першого п. 296.1 ст. 296 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.
При цьому фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку третьої групи ведуть облік доходів і витрат від виробництва та реалізації власної сільськогосподарської продукції окремо від обліку доходів і витрат від здійснення інших видів підприємницької діяльності (абзац третій п. 296.1 ст. 296 ПКУ).
Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет (абзац четвертий п. 296.1 ст. 296 ПКУ).
Відповідно до абзаців першого – другого п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 ПКУ.
Пунктом 44.3 ст. 44 ПКУ встановлено, що платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених п. 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше:
2555 днів – для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю, відповідно до ст.ст. 39 і 39 прим. 2, п. 141.4 ст. 141 ПКУ (п.п. 44.3.1 п. 44.3 ст. 44 ПКУ);
1825 днів – для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються, зокрема, фізичними особами – підприємцями, у тому числі такими, що обрали спрощену систему оподаткування, щодо виплачених нерезиденту доходів (прибутків) із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку, визначеному п. 141.4 ст. 141 ПКУ, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з п.п. 44.3.1 п. 44.3 ст. 44 ПКУ (п.п. 44.3.2 п. 44.3 ст. 44 ПКУ);
1095 днів – для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 п. 44.3 ст. 44 ПКУ (п.п. 44.3.3 п. 44.3 ст. 44 ПКУ);
1095 днів – для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи (п.п. 44.3.4 п. 44.3 ст. 44 ПКУ).
Строки зберігання документів та інформації, визначені п. 44.3 ст. 44 ПКУ, розраховуються з дня подання податкової звітності чи іншої звітності, передбаченої ПКУ, для складення якої використовуються зазначені документи та/або інформація, а в разі її неподання – з передбаченого ПКУ граничного строку подання такої звітності, а для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, – з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів – з дня завершення строку їх дії).
При ліквідації платника податків, зокрема, документи, визначені п. 44.1 ст. 44 ПКУ, за період діяльності платника податків не менш як 1825 днів, що передували даті ліквідації платника податків, у встановленому законодавством порядку передаються до архіву.
Передбачені п. 44.3 ст. 44 ПКУ строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених п. 102.3 ст. 102 ПКУ.
Отже, ст. 44 ПКУ встановлено мінімальні строки зберігання документів та інформації, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів із збільшенням цього строку при проведенні процедури оскарження у разі визначення сум зобов’язань контролюючими органами.
Слід зауважити, що п. 52 прим. 2 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених ст. 102 ПКУ.
Відповідно до п.п. 69.9 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, тимчасово, до 01 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених п.п. 69.9 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
За незберігання первинних документів на підставі яких здійснювався облік доходів, до фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої групи, які не є платниками ПДВ, застосовуються штрафи відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПКУ, зокрема, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених ст. 44 ПКУ строків їх зберігання, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 2040 гривень.
Штрафи, передбачені п. 121.1 ст. 121 ПКУ, не застосовуються до фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої групи, які не є платниками ПДВ, за незберігання первинних документів, які підтверджують витрати на придбання товарів/послуг.
Водночас відповідно до п.п. 69.28 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, установлено, що до платників податків/податкових агентів, які провадили діяльність на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України і не можуть пред’явити первинні документи, на підставі яких здійснюється облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, як виняток із положень ст. 44 ПКУ застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності.
Понад 9,3 мільярдів гривень – внесок Тернопільщини до Зведеного бюджету України
Платники податків Тернопільщини продовжують підтримувати державу у складний воєнний час сплаченими податками. Завдяки цьому бюджет стабільно наповнюється коштами для забезпечення Збройних Сил України та соціальних виплат.
Так, упродовж семи місяців цього року платники області спрямували до Зведеного бюджету України 9 млрд 309,4 млн грн податків та зборів. Вдалося забезпечити приріст порівняно з аналогічним періодом минулого року, який склав понад 1,5 млрд грн або ж 20 відсотків. Про це повідомив в.о. начальника ГУ ДПС у Тернопільській області Руслан Цвігун.
До державної скарбниці від наших краян надійшло понад 4,6 млрд гривень. Серед основних бюджетоформуючих платежів лідирують податок з доходів фізичних осіб – 2,1 млрд грн, податок на додану вартість – майже 1,5 млрд грн та податок на прибуток – 591,7 млн гривень.
Доходи ж місцевих бюджетів упродовж січня-липня склали майже 4,7 млрд гривень.
Податкова служба Тернопільщини щиро дякує платникам за відповідальне ставлення до сплати податків та вагомий внесок у фінансову підтримку держави.
Сектор інформаційної взаємодії
Головного управління ДПС у Тернопільській області
