Новини ОДПС
Коли необхідно сплатити ПДФО та військовий збір, якщо подано уточнення у декларації про майновий стан і доходи, при збільшенні загального оподатковуваного доходу при поданні повного звіту КІК
Відповідно до п.п. 39 прим. 2.1.1 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 розд. I Податкового кодексу України (далі – ПКУ) контролюючою іноземною компанією (далі – КІК) визнається будь-яка юридична особа, зареєстрована в іноземній державі або території, яка визнається такою, що знаходиться під контролем фізичної особи – резидента України або юридичної особи – резидента України.
Для цілей податкового контролю за оподаткуванням прибутку КІК звітним (податковим) періодом є календарний рік або інший звітний період КІК, що закінчується протягом календарного року (п.п. 39 прим. 2.5.1 п. 39 прим. 2.5 ст. 39 прим. 2 розд. I ПКУ).
Пунктом 39 прим. 2.5 ст. 39 прим. 2 розд. I ПКУ встановлені вимоги щодо складання та подання Звіту про КІК. Зокрема, п.п. 39 прим. 2.5.2 п. 39 прим. 2.5 ст. 39 прим. 2 розд. I ПКУ передбачено, що контролюючі особи зобов’язані подавати Звіт про КІК до контролюючого органу одночасно з поданням, зокрема, річної декларації про майновий стан і доходи (далі – Декларація) за відповідний календарний рік засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
До Звіту про КІК в обов’язковому порядку додаються завірені належним чином копії фінансової звітності КІК, що підтверджують розмір прибутку КІК за звітний (податковий) рік.
Якщо граничні строки підготовки фінансової звітності у відповідній іноземній юрисдикції спливають пізніше граничних строків подання річної Декларації (до 1 травня року, що настає за звітним), такі копії фінансової звітності КІК подаються разом із річною Декларацією за наступний звітний (податковий) період.
Якщо контролююча особа не має можливості забезпечити складання фінансової звітності КІК та/або здійснення розрахунку скоригованого прибутку КІК до дати граничного строку подання річної Декларації, така контролююча особа подає Звіт про КІК за скороченою формою, який містить лише відомості, передбачені підпунктами «а»-«в» п.п. 39 прим. 2.5.3 п. 39 прим. 2.5 ст. 39 прим. 2 розд. I ПКУ.
У випадку подання Звіту про КІК за скороченою формою контролююча особа зобов’язана подати повний Звіт про КІК до кінця календарного року, наступного за звітним (податковим) роком.
При цьому, якщо відповідно до такого звіту загальний оподатковуваний дохід, об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств контролюючої особи збільшується, така особа до кінця календарного року, наступного за звітним (податковим) роком, подає уточнюючу річну Декларацію.
Частина прибутку контрольованої іноземної компанії (додаток(и) КІК) зазначається у рядку 10.14 розд. ІІ «Доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» Декларації.
При цьому, заповнюється додаток «Розрахунок податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, визначених з частини прибутку контрольованої іноземної компанії» (далі – Додаток КІК) Декларації, з якого:
показники рядка 05 «Сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету контролюючою особою із прибутку контрольованої іноземної компанії (позитивне значення) (рядок 03 – рядок 04) переносяться до графи 6 рядка 10.14 розд. ІІ Декларації;
показники рядка 06 «Сума військового збору, що підлягає сплаті до бюджету контролюючою особою із прибутку контрольованої іноземної компанії (позитивне значення) (рядок 02 х на ставку військового збору) переносяться до графи 7 рядка 10.14 розд. ІІ Декларації.
Термін сплати зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, визначених контролюючою особою у Додатку КІК, настає в день подання такого додатка контролюючою особою у складі уточнюючої річної Декларації.
Чи потрібно СГ, який використовує транспортний засіб – паливозаправник (бензовоз) з метою доставки та зберігання пального, отримувати ліцензію на зберігання пального на такий транспортний засіб?
Відповідно до частини першої ст. 28 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 3817) зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання за наявності ліцензії на право зберігання пального або на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.
Згідно з п. 32 частини першої ст. 1 Закону № 3817 зберігання пального – надання послуг та/або діяльність, пов’язана із здійсненням операцій приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного чи отриманого від інших осіб).
Місце зберігання пального – об’єкт нерухомого майна, відмінний від земельної ділянки, або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого здійснюється приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного або отриманого від інших осіб), який належить суб’єкту господарювання на праві власності або користування (п. 48 частини першої ст. 1 Закону № 3817).
Місце зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки – місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або резервуари, ємності, та/або тара (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно), які належать суб’єкту господарювання на праві власності або користування і призначені для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки таким суб’єктом господарювання (п. 49 частини першої ст. 1 Закону № 3817).
Суб’єкти господарювання отримують ліцензію на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки на кожне місце зберігання пального (частина друга ст. 28 Закону № 3817).
Частиною третьою ст. 28 Закону № 3817 встановлено, що суб’єкт господарювання має право зберігати власне пальне та пальне, що належить іншому суб’єкту господарювання, без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідну ліцензію.
Згідно з частиною четвертою ст. 28 Закону № 3817 ліцензія на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб’єктами господарювання для зберігання пального для власних виробничо-технологічних потреб, яке використовується виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і не реалізується в місцях оптової або роздрібної торгівлі.
Відповідно до п.п. 14.1.6 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) акцизний склад пересувний – транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.
Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:
а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом «а» п. 2 частини другої ст. 91 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI);
б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;
в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених ст. 229 ПКУ.
Не є акцизним складом пересувним:
транспортний засіб, що використовується суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;
паливний бак транспортного засобу.
Таким чином, суб’єкту господарювання, який використовує транспортний засіб – паливозаправник (бензовоз) з метою доставки та зберігання пального необхідно отримати ліцензію на зберігання пального на місце (територію), де знаходиться паливозаправник (бензовоз), як ємність, що використовується для зберігання пального відповідно до вимог Закону № 3817.
На період здійснення перевезень транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для перевезення пального за виключенням транспортного засобу, що використовується суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки.
Який порядок відображення в Податковій декларації з податку на прибуток підприємств результатів документальної перевірки
Відповідно до п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) податок на прибуток підприємств нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною ст. 136 ПКУ, від бази оподаткування згідно зі ст. 135 ПКУ, якою є грошове вираження об’єкту оподаткування, визначеного згідно зі ст. 134 ПКУ з урахуванням положень ПКУ.
Об’єктом оподаткування податком на прибуток згідно з положеннями п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.
Отже, базою для розрахунку об’єкта оподаткування податком на прибуток є фінансовий результат до оподаткування, визначений на підставі даних бухгалтерського обліку.
Контролюючі органи, визначені п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПКУ, мають право проводити перевірку правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (п.п. 20.1.44 п. 20.1 ст. 20 ПКУ).
Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать, зокрема, про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань та/або іншого зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, передбачених ПКУ або іншим законодавством (п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПКУ).
При виявленні порушень податкового законодавства результати перевірок оформлюються актом, у якому відображаються показники поданих платниками податків декларацій (звітів, інших документів) та показники, встановлені при проведенні перевірки документів бухгалтерського обліку суб’єкта господарювання, первинних та інших документів тощо, виявлених при проведенні доперевірочного аналізу та в ході проведення перевірки. Отже акти перевірки платника податку містять інформацію про показники, встановлені за результатами перевірки, які є підставою для визначення об’єкта оподаткування.
Відповідно до п. 58.1 ст. 58 ПКУ контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт, зокрема, завищення розміру задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, заниження або завищення суми податкових зобов’язань, заявленої у податковій (митній) декларації, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
При визначенні грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПКУ, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (абзац перший п. 57.3 ст. 57 ПКУ).
Порядок внесення змін до податкової звітності у разі самостійного виявлення платником податків допущених помилок регулюється у ст. 50 ПКУ.
Отже, при встановленні за результатами документальної перевірки невірно визначених сум доходів, витрат та амортизаційних відрахувань за даними бухгалтерського обліку, що вплинули на визначення об’єкта оподаткування, та відповідно контролюючим органом збільшені/зменшені податкові зобов’язання, то узгоджені суми податкових зобов’язань автоматично нараховуються в інтегрованій картці платника податку. Проведення самостійних виправлень відповідно до ст. 50 ПКУ збільшених/зменшених податкових зобов’язань з податку на прибуток за період, що перевірявся, не здійснюється.
Якщо за результатами документальної перевірки збільшені/зменшені суми від’ємного значенням об’єкта оподаткування з податку на прибуток за минулі звітні (податкові) роки, то виправлення фінансового результату до оподаткування за звітний період, що був охоплений перевіркою, не здійснюється, а від’ємне значення підлягає коригуванню платником податків у показниках поданої(их) Податкової(их) декларації(ій) з податку на прибуток підприємств (далі – Декларація) та відповідному(их) додатку (ах) до Декларації за звітний(і) (податковий(і)) період(и), наступний(і) за періодом, який перевірений контролюючим органом. Під час виправлення від’ємного значення, яке вплинуло на показники Декларацій декількох звітних (податкових) періодів, наступних за періодом, що перевірявся, необхідно дотримуватись хронологічної послідовності врахування від’ємного значення.
При цьому згідно з п. 46.4 ст. 46 ПКУ разом з Декларацією платник податків може подати доповнення з поясненням та зазначенням відповідних сум від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих звітних років, яке складено за довільною формою, та буде використано контролюючим органом при аналізі показників такої Декларації. Про цей факт платник зазначає у спеціально відведеному місці в Декларації.
Сектор інформаційної взаємодії
Головного управління ДПС у Тернопільській області
