Новини ОДПC
Нюанси заповнення платіжних реквізитів при сплаті податків
Головне управління ДПС у Тернопільській області нагадує на необхідності дотримуватись вимог наказу Міністерства фінансів України від 22.03.2023 № 148 «Про затвердження Порядку заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати (стягнення) податків, зборів, митних, інших платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, внесення авансових платежів (передоплати), грошової застави, а також у разі їх повернення.
Цей порядок мінімізує кількість обов’язкових полів для заповнення. Втім ГУ ДПС у Тернопільській області зосереджує увагу платників податків на особливостях заповнення 3-х реквізитів: «Призначення платежу»; «Код платника»; «Код фактичного платника».
Реквізит «Код платника» заповнюють всі платники, які сплачують податки, збори, інші платежі та єдиний внесок.
Реквізит «Код фактичного платника» заповнюється у разі, якщо юридичні особи у своєму складі мають відокремлені підрозділи, представництва.
У таких випадках, в реквізиті «Код платника» платіжної інструкції зазначають власний код ЄДРПОУ, а у реквізиті «Код фактичного платника» – код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу, представництва.
Якщо громадяни здійснюють сплату через платіжний термінал, банківський автомат, програмно-апаратне сховище мобільного телефону, інший пристрій, необхідно обов’язково в реквізиті «Код фактичного платника» платіжної інструкції зазначити власний податковий номер.
Приведення показників податкової накладної у відповідність із показниками митної декларації після завершення вивезення товарів
Розрахунок коригування з метою приведення показників податкової накладної у відповідність із показниками митної декларації (далі – РК-2) складається після завершення вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту та подання усіх необхідних додаткових декларацій для митного оформлення за відповідною митною декларацією. Якщо процедуру оформлення митної декларації не завершено, РК-2 не може бути зареєстрований в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН).
Відповідно до п. 9 прим. 35 розд. XXI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI ознаку завершення вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту платник самостійно зазначає в останній додатковій декларації до відповідної митної декларації.
В ЄРПН може бути зареєстровано тільки один РК-2, при цьому у графі 2.1 розділу Б табличної частини такого РК-2 вказується код причини коригування – 502.
Чи потрібно ФО – резиденту – контролюючій особі у 2024 році подавати повідомлення про набуття участі у контрольованих іноземних компаніях (КІК), якщо набуття частки у розмірі 15 відс. в іноземній ЮО відбулось у 2023 році, а така ЮО вважається КІК з 01.01.2024
Відповідно до п.п. 39 прим. 2.1.1 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) контрольованою іноземною компанією (далі – КІК) визнається будь-яка юридична особа, зареєстрована в іноземній державі або території, яка визнається такою, що знаходиться під контролем фізичної особи – резидента України або юридичної особи – резидента України відповідно до правил, визначених ПКУ. Підпунктом 39 прим. 2.1.2. п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 розд. I ПКУ визначено, що іноземна компанія визнається КІК, якщо фізична особа або юридична особа – резиденти України (контролююча особа):
а) володіє часткою в іноземній юридичній особи у розмірі більше ніж 50 відс.;
б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше ніж 10 відс., за умови, що декілька фізичних осіб – резидентів України та/або юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків;
в) окремо або разом із іншими резидентами України пов’язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою.
Водночас відповідно до п. 54 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ п.п. «б» п.п. 39 прим. 2.1.2 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ для 2022 – 2023 звітних (податкових) років застосовується в такій редакції:
«б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків за умови, що декілька фізичних осіб – резидентів України та/або юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків, або».
Підпунктом 39 прим. 2.5.5 п. 39 прим. 2.5 ст. 39 прим. 2 ПКУ, зокрема встановлено, що фізична особа – резидент України зобов’язана повідомляти контролюючий орган про:
кожне безпосереднє або опосередковане набуття частки в іноземній юридичній особі або початок здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до визнання такої фізичної особи контролюючою особою відповідно до вимог ст. 39 прим. 2 ПКУ;
заснування, створення або набуття майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи;
кожне відчуження частки в іноземній юридичній особі або припинення здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до втрати визнання такої фізичної особи контролюючою особою відповідно до вимог ст. 39 прим. 2 ПКУ;
ліквідацію або відчуження майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи.
Повідомлення надсилається до контролюючого органу протягом 60 днів з дня такого набуття (початку здійснення фактичного контролю) або відчуження (припинення фактичного контролю).
Форма Повідомлення про набуття (початок здійснення фактичного контролю) або відчуження частки (припинення фактичного контролю) резидентом в іноземній юридичній особі або майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи (далі – Повідомлення) затверджена наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2021 № 512, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2021 за № 1525/37147.
З огляду на зазначене, подання Повідомлення до контролюючого органу - це дія фізичної особи – резидента України щодо повідомлення про набуття (відчуження) частки в іноземній юридичній особі або початок (припинення) здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до визнання (втрати визнання) такої особи контролюючою особою КІК.
При цьому, п. 54 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ п.п. «б» п.п. 39 прим. 2.1.2 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ регулює особливості застосування, зокрема критеріїв визнання іноземної компанії контрольованою іноземною компанією, що визначені підпунктом 39 прим. 2.1.2. п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 розд. I ПКУ, для 2022 – 2023 звітних (податкових) років.
Таким чином, якщо фізична особа – резидент України, що набула частку у 2023 році та не відповідала, з урахуванням вимог п. 54 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, критеріям визначення її контролюючою особи, у 2024 році не здійснювала дії щодо набуття (відчуження) частки в іноземній юридичній особі або початок (припинення) здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до визнання (втрати визнання) такої особи контролюючою особою КІК, то підстави для подання до контролюючого органу Повідомлення у такої особи відсутні.
Однак, якщо фізична особа - резидент України у 2024 звітному році відповідає критеріям визнання її контролюючою особою, то у такої особи виникає обов’язок щодо подання звіту про контрольовані іноземні компанії одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи та належним чином завіреною копією фінансової звітності такої компанії за відповідний звітний період такої КІК.
Щодо законодавчих змін у справлянні військового збору податковими агентами (в тому числі роботодавцями)
Закон України від 10 жовтня 2024 року № 4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» (далі – Закон) набрав чинності з 1 грудня 2024 року, крім окремих його пунктів, для яких встановлено інший порядок набрання ними чинності (пункт 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону).
Законом внесені зміни та доповнення до низки законодавчих актів України, зокрема, до Податкового кодексу України (далі – Кодекс) в частині підвищення ставки військового збору до 5 відс. від об’єкта оподаткування (крім окремих категорій платників цього збору, для яких ставка залишається на рівні 1,5 відсотка).
Інформаційно: чинним пунктом 161 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору були особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Кодексу (підпункт 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).
Відповідно до підпункту 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу, об’єктом оподаткування збором визначались доходи, передбачені статтею 163 Кодексу.
Ставка військового збору до набрання чинності Законом становила 1,5 відс. бази оподаткування.
Чи зобов’язаний нерезидент при здійсненні операцій з постачання товарів реєструватись платником ПДВ, коли загальна сума від здійснення таких операцій сукупно перевищує 1 млн гривень
Відповідно до п.п. «а» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 розд. I Податкового кодексу України (далі – ПКУ) нерезиденти – це іноземні компанії, організації, партнерства та інші об’єднання осіб, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України, а також правові утворення без статусу юридичної особи, створені відповідно до законодавства іноземних держав або територій, які не є резидентами України, відповідно до положень ПКУ.
Господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 розд. I ПКУ).
Згідно з п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 розд. I ПКУ постійне представництво – постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.
Відповідно до ст. 15 розд. I ПКУ платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з ПКУ або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з ПКУ.
Платник податків зобов’язаний стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України (п.п. 16.1.1 п. 16.1 ст. 16 розд. I ПКУ).
Пунктом 64.5 ст. 64 розд. II ПКУ встановлено, що нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації), які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, або придбавають нерухоме майно або отримують майнові права на таке майно в Україні, або відкривають рахунки в банках України (крім кореспондентських рахунків, що відкриваються банкам-нерезидентам), в інших фінансових установах, у небанківських надавачах платіжних послуг, або відкривають електронні гаманці в емітентах електронних грошей відповідно до ст. 64 Закону України «Про платіжні послуги», або набувають право власності на інвестиційний актив, визначений абзацами третім-шостим п.п. «е» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПКУ, в іншого нерезидента, який не має постійного представництва в Україні, зобов’язані стати на облік у контролюючих органах.
Відповідно до 64.1 ст. 64 розд. II ПКУ взяття на облік за основним місцем обліку відокремлених підрозділів юридичних осіб, утворених відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі постійних представництв, як платників податків та зборів у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, наданих згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у день отримання зазначених відомостей контролюючими органами.
Коло осіб, які для цілей оподаткування ПДВ мають право або зобов’язані бути зареєстровані як платники ПДВ, визначено у п.п. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 розд. I ПКУ та п. 180.1 ст. 180 розд. V ПКУ.
Так, відповідно до п.п. «г» п.п. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 розд. I ПКУ особою для цілей розд. V ПКУ є постійне представництво.
Відповідно до п. 181.1 ст. 181 розд. V ПКУ у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розд. V ПКУ, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 000 000 грн. (без урахування ПДВ), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст. 183 ПКУ, крім особи, яка є платником єдиного податку першої-третьої групи.
Згідно з п. 182.1 ст. 182 розд. V ПКУ особа, яка відповідно до п. 181.1 ст. 181 ПКУ не є платником податку у зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій відсутні або є меншими від встановленої зазначеною статтею суми, може добровільно зареєструватися як платник податку.
Отже, нерезидент може вести господарську діяльність на території України через свій відокремлений підрозділ, у тому числі постійне представництво.
За наявності підстав визначених п. 64.5 ст. 64 розд. II ПКУ (наприклад, наявність нерухомого майна або відокремленого підрозділу в Україні) взяттю на облік підлягають іноземні компанії, організації. Взяттю на облік в контролюючому органі підлягають всі зареєстровані відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, незалежно від наявності обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
При постачанні послуг нерезидентом через його постійне представництво платником ПДВ реєструється постійне представництво, крім випадків, встановлених ст. 208 прим. 1 ПКУ.
Отже, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, перевищує загальну суму, визначену п. 181.1 ст. 181 розд. V ПКУ, то постійне представництво зобов’язане зареєструватися платником ПДВ.
Щодо оподаткування військовим збором суми доходу,отриманого ФОП на загальній системі оподаткування від провадження господарської діяльності
Пунктом 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ (п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ), зокрема:
фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
податковий агент.
При цьому, п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ встановлено, що об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, є доходи, визначені ст. 163 ПКУ, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до п.п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПКУ загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із ст. 177 ПКУ, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із ст. 178 ПКУ.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору з доходів платників збору, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ, здійснюються в порядку, встановленому розд. IV ПКУ, з урахуванням особливостей, визначених підрозд. 1 розд. XX «Перехідні положення», за ставкою, визначеною п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ.
Для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення», ставка військового збору становить 5 відс. від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п 1.2. п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ.
Отже, сума доходу, отриманого фізичною особою – підприємцем на загальній системі оподаткування від провадження господарської діяльності підлягає оподаткуванню військовим збором в порядку, визначеному ст. 177 ПКУ.
Які розрахунки дозволено проводити СГ в іноземній валюті на території України та яка відповідальність застосовується за порушення вимог валютного законодавства?
Згідно з частиною першою ст. 3 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473) відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України (далі – Конституція України), Законом № 2473, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону № 2473.
Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.
Також частиною першою ст. 5 Закону № 2473 встановлено, що гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою ст. 5 Закону № 2473, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків.
Водночас частиною другою ст. 5 Закону № 2473 визначено, що усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за:
1) операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій;
2) операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії;
3) операціями з надання фінансових послуг, визначених пп. 1-5 частини другої та частиною третьою ст. 9 Закону № 2473, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які мають ліцензію Національного банку України (далі – НБУ) на здійснення валютних операцій;
4) операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов’язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення);
5) операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк;
6) іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами НБУ.
Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною, можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.
Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається НБУ (частина четверта ст. 5 Закону № 2473).
Перелік валютних операцій на території України, що здійснюються на підставі ліцензій НБУ, визначено ст. 9 Закону № 2473. При цьому ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій видаються лише банкам, небанківським фінансовим установам, а також операторам поштового зв’язку.
Порядок видачі, переоформлення, зупинення, поновлення, відкликання (анулювання) ліцензій на здійснення валютних операцій встановлюється НБУ (частина п’ята ст. 9 Закону № 2473).
Статтею 14 Закону № 2473 передбачено види відповідальності за порушення вимог валютного законодавств, в тому числі і застосування заходів впливу у вигляді штрафних санкцій до юридичних осіб.
Зокрема, частиною четвертою ст. 14 Закону № 2473 визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має право адекватно вчиненому порушенню застосувати до юридичних осіб (крім уповноважених установ) захід впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі до 100 відс. суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства.
Таким чином, за здійснення розрахунків на території України з порушенням порядку, встановленого ст. 5 Закону № 2473 передбачено застосування штрафних санкцій у розмірі до 100 відс. суми операції, проведеної з порушенням, перерахованої у валюту України за офіційним курсом НБУ на день здійснення такої операції.
Порядок застосування податковими органами заходів впливу у вигляді штрафних санкцій до юридичних осіб (крім уповноважених установ) за порушення вимог валютного законодавства затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2021 року № 524 (далі – Порядок № 524).
Пунктом 5 Порядку № 524 визначено, що податкові органи за допущення порушень, зазначених у п. 4 Порядку № 524, застосовують до юридичних осіб (крім уповноважених установ) штрафні санкції у розмірі 25 відс. суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства, перерахованої у національну валюту за офіційним курсом НБУ, встановленим на день здійснення такої операції, за кожен випадок порушення, встановленого в результаті перевірки.
Ті самі дії, вчинені повторно юридичною особою (крім уповноважених установ), до якої протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу (штрафної санкції) у розмірі 50 відс. суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства, перерахованої у національну валюту за офіційним курсом НБУ, встановленим на день здійснення такої операції, за кожен випадок порушення, встановленого в результаті перевірки.
Понад 2,5 млрд грн податку на додану вартість надійшло до бюджету від платників Тернопільщини
Державний бюджет України упродовж 11 місяців цього року отримав від суб’єктів підприємництва Тернопільської області 2 млрд 534,1 млн грн податку на додану вартість. Це на 812,3 млн грн або на 47,2% більше, ніж у січні-листопаді минулого року. Про це повідомив в.о. начальника Головного управління ДПРС у Тернопільській області Руслан Цвігун.
Тільки у листопаді надходження податку на додану вартість від платників Тернопільщини склали 283,9 млн гривень.
ГУ ДПС у Тернопільській області висловлює вдячність усім представникам підприємництва, які упродовж непростого для усієї країни, й бізнесу зокрема, періоду вчасно та у повному обсязі сплачують податки та збори.
Майже 900 млн грн податку на прибуток спрямували до бюджету підприємства Тернопільщини
Упродовж січня-листопада цього року платники податків – юридичні особи області сплатили до Зведеного бюджету України 899,6 млн грн податку на прибуток підприємств. Зокрема, до державного бюджету підприємства перерахували 807,7 млн грн, а до місцевих бюджетів – 91,9 млн гривень. Про це повідомив в.о. начальника ГУ ДПС у Тернопільській області Руслан Цвігун.
До загального фонду зведеного бюджету платники за 11 місяців спрямували 8,6 млн грн частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій.
Нагадаємо, що порядок обчислення та сплати податку на прибуток підприємств визначено статтею 137 Податкового кодексу України. Платіж нараховується платником самостійно. Базова ставка податку на прибуток підприємств становить 18 відсотків.
Сектор інформаційної взаємодії
Головного управління ДПС у Тернопільській області
