Пам`яті Степана Адамовича Ятчишина
19 липня на 66 році життя перестало битися серце шанованого в Кременецькому районі та далеко за межами прекрасного педагога, творчого керівника освіти, відкритої й доброзичливої людини, безкорисливого й відданого друга, люблячого батька й дідуся.
У цей похмурий чорний нещасливий день невмолима смерть забрала його від нас, залишивши пустку в серцях не лише рідних, а й усіх, хто його знав.
Його трудовий шлях – від учителя історії до директора школи, а згодом до начальника відділу освіти – це шлях мудрого, ініціативного, творчого талановитого педагога і освітянського керівника. З 1986 по 2012 роки з перервою у п’ять років, коли працював учителем очолював відділ освіти. Став для педагогів району своєрідним міністром освіти. Завдяки його наполегливості, великим організаторським здібностям будувалися нові освітні заклади, набували сучасного вигляду школи, дошкільні та позашкільні заклади, зміцнювалася матеріальна база, запроваджувалися інновації, зростав авторитет освіти району в області та за її межами.
Нелегкою щоденною працею утвердився як педагог, як керівник, здобув авторитет і повагу серед усіх, з ким йому доводилося співпрацювати.
Для багатьох він став не просто колегою, а близьким другом, який ніколи не залишить тебе сам-на-сам із твоєю бідою. Нам не вистачатиме його надійної підтримки, мудрої поради, доброго слова, світлого погляду, щирої посмішки.
Не можна повірити в те, що його вже немає.
Нехай забуття не торкнеться нашої пам’яті про Степана Адамовича – доброго, справедливого, сердечного, надійного, дотепного, щирого і життєлюбного – ЛЮДИНУ з великої літери.
Серце сповнене любові подарував усім: дітям, онукам, родині, друзям.
Словом важко загоїти рану від непоправної втрати рідної та близької людини, проте спогади про батька, дідуся, друга, колегу, який чесно і гідно прожив своє життя, завжди будуть світлішими за смерть.
Колектив Кременецької загальноосвітньої школи-інтернату висловлює щире співчуття дітям, внукам, родині, його друзям і колегам.
Просимо всіх, хто знав, поважав Степана Адамовича, хто з ним працював, служив у війську, спілкувався, дружив, згадати добрим словом і помолитися за упокій його душі.
Земля йому хай буде пухом, а пам’ять – світлою та безтурботною.
Нехай Господня благодать огортає його душу.
Джерело: Кременецька ЗОШ-інтернат
